Катерина Білокур (1900-1961)

Народилася в селі Богданівка Яготинського району на Київщині.
З дитинства вишивала й малювала. До школи не ходила зовсім, читати з букваря навчилася сама. 1924 року подавала документи до Миргородського художньо-керамічного технікуму, 1928-го – до Київського театрального технікуму. Обидва рази їй відмовили, бо не мала свідоцтва про початкову освіту. Тоді вона взялася самотужки опановувати живопис – сама робила фарби та пензлики, експериментувала з ґрунтами й лаками. Ранні роботи Катерини Білокур близькі до народного мистецтва. Батьки не схвалювали цього заняття доньки, тож вона вдалася до шантажу: якщо не дасте малювати – утоплюся. Простоявши якийсь час у холодній воді, назавжди застудила ноги, але виборола собі право бути художницею.

1939 року вона написала листа до співачки Оксани Петрусенко, а та показала її малюнок у Центрі народної творчості. Після того з Києва надійшло розпорядження: знайти Катерину Білокур і її картини. 1940 року три роботи художниці експонувалися на виставці в Полтаві, після чого місцевий будинок народної творчості відряджає Білокур на два тижні до Москви. Там вона відвідує Третьяковську галерею, Пушкінський музей. 1941-го в Полтаві відбулася її перша персональна виставка. Після звільнення з окупації, 1944 року,  художницю знову відвідали працівники Полтавського БНТ, і впродовж 1944–1959 років відбулося 5 виставок, на яких експонувалися і роботи Катерини Білокур.

1949-го вона стає членом Спілки художників України, 1956-го отримує звання народного художника. Її твори експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві й інших містах. 1954 року три картини Катерини Білокур включено до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі, де на них особливу увагу звернув Пабло Пікассо.

Про творчість Катерини Білокур написано багато досліджень, знято художні й документальні фільми.