Надія Сеничак ()

Із листа Надії Сеничак:

Я народилась і виросла в Бельгії.  Моя українська мова обмежена.  Напевно і пишу багато помилок, прошу вибачайте.  Також не завжди знаходжу слова, щоб висловитися точно і сказати те, що хотілося б сказати.

Розкажу вам про себе і про свої картини так, як можу. 

Я з дитинства мріяла стати художником.  Захоплювалась музеями, мистецтвом і художниками.  Коли вперше побачила картини Генрі Русо,  для мене відкрився світ в якому я мріяла побувати.  В 1978 році поступила в Академію Мистецтва в місті Антверпен. Вчилася там 3 роки, а тоді зневірилась і покинула студії.  В цей час тут в світі мистецтва, музеях і галереях домінували інсталяції, відео арт, концептуалізм.   Образотворче мистецтво не було популярне.  Я почувалася дуже невпевненою і багато років взагалі не малювала.  Але, тому що самого процесу малювання мені страшно бракувавало, я не могла це довше ігнорувати й вирішила знову вернутись до мрії дитинства  - проігнорувати всі закони і теорії світу мистецтва.  Цей момент коли я збагнула що я малюю для себе, а не для глядача, все стало легше.  Поступово я знайшла свою власну форму вираження.  Далі дуже любувалась (і ще) наївним мистецтвом, але не відважилась назвати свої роботи наївними, тому що я не самоук, мала академічний вишкіл і мої роботи не відповідали теоретичним законам наївного мистецтва.

Почала малювати свої перші картини в 1995 році і поступово почала виставляти.  В 2003 році в Мадриді відкрилася галерея Galeria Eboli, яка кожного року організувала фестиваль Європейського наївного мистецтва. Минулого року був десятий і останній раз.  Галерея перестала існувати.   Через інтернет вони знайшли мої дані і запросили мене на цю першу виставку.  Запропонували мені самостійну виставку в 2005 році.  Від того часу в мене почалося все розвиватись і я від того часу виставляла свої картини в багатьох країнах Європи. В долученню висилаю вам перегляд моїх виставок.

Я завжди була любителем народного мистецтва.  

В 1991 р. вперше поїхала з мамою на Україну. Народні ікони на склі, орнаменти, вишивки, все це українське народне мистецтво мене дуже захоплювало.  Я тільки недавно зрозуміла, що ці поїздки на Україну і це знайомство з  іншим, ніж світ західно-європейського теоретичного аналізування мистецтва, мене звільнило.  Мені якось стало легше і я зрозуміла що окрім офіційного світу мистецтва існує другий світ, де можна вільно, без комплексів працювати.  Думаю що життєрадісний колорит народного мистецтва віддзеркалюється в моїх картинах. 

Про самі картини я багато вам сказати не можу.  Вони ростуть без того, щоби я над ними задумувалась.  Малюю, а там вже після закінчення придумую, як можна було б її назвати.  Маю почуття що сам процес малювання, але також результат, це є творення невеликого острову, де панує затишна, спокійна, легко меланхолічна атмосфера.

Мушу сказати що на моєму сайті – www.nadiasenyczak.be

вже кілька років не було добавлено нові картини.  Сама не вмію, а від коли користуюся ФБ, не хочу витрачатись і комусь платити.  Я в долученню вишлю ще кілька фотографій.

З повагою.

Щирі вітання і ще раз дякую за зацікавлення

Надя