Микола Шток, графік

НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ ГРИГОРІЙ КСЬОНЗ  

Ксьонз означає «священник» в каталицькій церкві. Але Григорій Ксьонз був малярем. Малював картини,  ікони, напевно, й іконостаси малював або допомагав їх малювати. Це було звичною справою для малярів вкінці 19-го на початку 20-го століття. Він народився в Миргороді і в Миргороді вчився малювати в місцевого майстра – Михайла Химочки. Як і в інших місцевих майстрів. Тобто, був підмайстром, помічником, поки навчився малювати і мати свої замовлення. Історик мистецтва, багаторічнийрічний директор Полтавського художнього музею Кім Скалацький вперше відкрив його імя для музейних і приватних колекцій.  Це дуже цікава історія, як все трапилося і про це Кім Скалацькогий описав в книзі «Пошуки. Знахідки. Відкриття» (Родовід, 2007). Мені випало дизайнувати цю книгу та окремий каталог видавництва Родовід «Григорій Ксьонз» (2003?).

В дитинстві після тяжкої хвороби Григорій залишився глохонімим, так що охота малювати стала важливим джерелем його існування. Малював картини, ікони, портрети.  Саме портрети давали найбільший дохід – в пізніші роки ходив від села до села і шукав замовників. Портрети давали йому нічліг і харчі – адже треба було пережити небезпечні двадцяті, голодні тридцяті і воєнні сорокові.  В 1946 Григорій Ксьонз помер.

Мене завджи вражало, що непрофесійні художники не шукають свій стиль, свою індивідуальність, а малюють так, щоб було, як у «справжніх» художників, а виходить оригінально і неповторно. Парадоксальне поєднання – відсутність школи і дуже великої сили таланту (інситності) і навіть професіоналізму. Якийсь свій код. ТОму так несподівано цікаво виходить. Портрети Ксьонза виразно передають характер кожного, кого він малює.  Разом з тим вони схожі між собою. Схожі добротою. Підозріваю, що в кожному портреті велика частина натури мистця. Кожного з них, Ксьонз додав себе. Мені видається, що це особливість наївних мистців – включати свій особистий внутрішній світ як частину праці. Те, що називають, вкладати себе.

Коли я працюю зі студентами, особливо дизайну, особливо, коли в роботах потрібна гострота, новий ракурс і погляд, то намагаюся отримати їх відгук на те, що створюють. Щоб в роботі прозвучав їх особистий харкатер. Напевно, тут в мене стиковка з любов’ю до наївного і народного мистецтва. «Я» художника мені завджи цікаве!

Григорія Ксьонза можна назвати комерційним мистцем, в певному сенсі. Кім Скалацький це називає «позацеховим майстром, що орієнтувався на замовлення». Він мусив малювати, щоб прожити. Шукав замовників. Ходив від села до села, пропонуючи намалювати потртер чи навіть пейзаж. В нього були заготовлені фони до портретів, рами пороблені. З натури він малював лице і, напевно, руки. Так було щвидше. Вбрання також міг «прдимувати» чи перемалювати. Портрети схожі між собою, але вони всі різні. Ксьонз дуже глибокий! Малювання портретів не заглушили в ньому контакт з натурою на чуттєвому рівні. Немає академізму і школи. Тільки художник і його модель. Тому портрети мають високе звучання характеру того, кого він малює. І дивляться тобі глибоко в душу. Разом з тим,  в портретному мистецтві Ксьонза – і цьому особлива цінність, відчувається дух барока, парсуни, давнього українського мистецтва. Кім Скалацький: «Кригорій Ксьонз, що дожив до 1946 року і перейшов виключно на світські сюжети, лищив нам неперевершений сплав старого козацького портрета з його площинно-декоративною стилістикою та тонального реалістичного живопису ХІХ століття».

Записала Дженіфер Кан  (Київ, лютий 2014)

Картини Григорія Ксьонза   http://ukrainian-naive.com/artist/hryhoriy_ksonz