Ганна Готвянська (1931 р.н.)

Народилася в селі Козіївка на Харківщині. Дівоче прізвище – Дидика.
«Нас було п’ятеро, а не було за що ні бумажки купити, ні карандаша, – згадувала. – Мама, царство небесне, серед хати поставлять скриню, дадуть ганчірку, кусок крейди – малюйте що хочете. А четверо хлопців з чотирьох сторін малювали наввипередки – якщо не таке, зітер, а тоді ще малює. Мені не до того було, я ж найстарша з них».
Закінчила в Козїівці 4 класи й невдовзі поїхала до Миргорода на курси шовківників. Там «захворіла» на вишивання, повернулася додому й попросила матір купити їй тканину й нитки. Два роки працювала у лісництві – розводила шовкопрядів у дубових посадках, потім ланковою в колгоспі. 1957 року вийшла заміж за Володимира Готвянського, народила трьох доньок. З 1959-го працювала на фермі, біля телят, а вишивала вночі або вдосвіта перед ранковим доїнням. Донька Ольга каже, що мама ніколи не використовувала професійних ниток для вишивання – розпускала старі речі, просила віддавати непотрібний одяг і цими нитками вишивала – спочатку рушники, потім картини й ікони, з 2003-го до 2013-го – килими.

Крім традиційних сюжетів – «Три богатирі», «На кладці», шести портретів Тараса Шевченка – Ганна Григорівна малювала й вишивала власні сюжети – «Лісоруби», «Циганка», «Моя доля».

На останній художниця вишила матір, яка принесла синові-підлітку, що служить у наймах, булочку, і сама голодна, жаліє дитину. «В цій роботі все моє життя», – каже Ганна Григорівна. Вона, за словами доньки Ольги, пережила дві «голодовки», і ці страшні роки назавжди закарбувалися в її свідомості.

Перед виходом на пенсію Ганна Григорівна почала малювати картини. 1993 року її запросили на Перший всеукраїнський симпозіум майстрів народного мистецтва до Седнева на Чернігівщині. Там вона навчилася ткати, виткала килим, а повернувшись додому, замовила ткацький верстат.

Вишиті килими Ганни Готвянської унікальні за сюжетами, виконанням, образами й кольорами.

Роботи майстрині зберігаютьсяв шкільному музеї села Козіївка, в Пархомівському історико-художньому музеї, Харківському художньому музеї, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», приватних збірках.