Арсен Савадов, мистець
ПРИМАЧЕНКО – ЦЕ ТАК САМО КРУТО, ЯК І БАСКІЯ http://ukrainian-naive.com/artist/maria_prymachenko
Марія Примаченко – велика художниця! Найкращі її твори зроблені з 1937 по 1939 рік. Цитати з них я використав у своїй картині “Країна Шу” – тому що це був рік 100-річчя Примаченко. І це була посвята художниці.
Марія Примаченко – зірка наївного мистецтва. А, можливо, іншого й нема.
Насправді, в Примаченко багато страшних образів. Я провів немало часу, вивчаючи її творчість. Якщо прибрати всю матісівську декоративність, то її образи дуже сильні і не надто добрі. Що збуджувало прекрасне – цей страх чи декоративність – для мене залишилося таємницею. Але якщо збільшити багато її образів одночасно, напевне, це буде не менш страшно, ніж “Парк Юрського періоду” Спілберга.
Помандрувавши і поживши на Заході, я розумію, чому Пікассо любив Примаченко. Чому побачивши її твори, він знову почав працювати, поборовши депресію. Ця зустріч творів Примаченко і Пікасо – це зараховується!
У моїй майстерні також висять наївні шедеври — неканонічні ікони, які збирав по різних базарах. Дуже їх люблю. У них є щось більше, ніж канон. Наївна ікона досконала в своєму короткому діалозі з серцем, вона набагато умовніша, не соборна, не така ідеологічна, за великим рахунком. Це як картини Піросмані.
І місцеві маргінальні маляри прекрасні! В них є велике колективне несвідоме. Наївність – це частина любові, душі. Марсель Пруст сказав таку фразу: «Не можна не любити народну музу, тому що в ній серце і біль народу».
Наївні картини - теплі, душевні і доступні для розуміння. Щоб прочитати античність, потрібна освіта, а більшість українських селян ХХ століття не мали освіти. Отже, була культура іншого рівня – сердечна. І на цьому рівні неканонічні ікони ідеальні, так само, як і картини Примаченко. Але велич простоти Примаченко полягає в тому, що це не тривимірне мистецтво, яке підтримував модернізм, наприклад. Це та ж не-тривимірність, яка властива Матісу, французькій школі. І декоративізм Примаченко - унікальний, якийсь французький. Вона працювала на випередження, хоч, напевне, випадково вийшла на цей шлях. І те, що вона змогла в ХХ столітті зробити фундаментальний контекст, що контактує з глядачем, – це переконливо. Це як Пікассо, тільки без спеціальної метафізики. Але з великою таємницею.
У нас є інші наївні художниці – Поліна Райко, Ганна Собачко-Шостак, але Примаченко – топ, вершина. Вона найближча до абстракції.
Коли писав картину “Країна Шу”, я взяв маленькі квіти Примаченко, зробив їх велетенськими, як у поп-арті, і посадив туди своїх моделей. Я збільшив їх, як сучасний художник, але таке враження, що це її світ. Це і є діалог між мистцями, між культурами. По-своєму, її великі квіти і малі звірі стали поп-артівськими об'єктами. Примаченко дуже пластична, і в цьому сенсі надзвичайно сучасна. У Примаченко до сьогодні є патрони, опції, унікальний ресурс. Примаченко дає світло…
Розмову із Арсеном Савадовим записали Дженіфер Кан та Наталія Маценко (Київ, середа, 26 лютого 2014 р.(
картини Марії Примаченко http://ukrainian-naive.com/artist/maria_prymachenko
