Петро Гончар, мистець
МАРІЯ НЕЛЕП: “Я МАЛЮЮ ТАК, ЯК ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ”
Багато мисцтів світу зізнавалися в любові до наївного, первісного, примітивного мистецтва. У моїх картинах теж є формальні речі, що їх “підглянув” чи навчився від наївних мистців. Також я захоплювався бойчукістами, які не так брали з народної течії, як із візантійської іконописної традиції. Один час був у захваті від мексиканців – Сікейрос, Дієго Рівера, Ороско. Разом з тим я виріс у хаті-музеї народного українського мистецтва. Селянська ікона була не тільки на стінах, вона в мені залишилася. Тому не дивно, що і тепер щось народне проявляється в моїх картинах. Коли сідаю працювати, мені дуже кортить малювати “неправильно”. Мені хочеться форму зробити “формальною”, неправильною, щоб вона не заважала ідеї, змісту сказаного.
В колекції Музею Івана Гончара 400 робіт Марії Нелеп. По суті, вона малювала на наше замовлення. Коли жінка переїхала з Обухова до сина в Київ, ностальгія за селом спонукала Марію малювати свою історію. Вона не мала диплому про художню освіту, перші роботи написала в 55 років. Малювала олією, а фарби тримала в таких великих банках, як господарську фарбу. Малювала на полотні, картоні, фанері, яку знаходила на вулиці чи на спинках стільців. Сама робила рами і також їх розмальовувала.
Спочатку Марія малювала квіти, а тоді з’явилися хати – сусідів, знайомих, родичів, підписувала твори так: хата такого-то. І навколо хат майже нічого нема – тобто, хата як портрет. Малювала й церкви, але вони в неї трохи придумані, своєрідні, наче вигадки чи асоціації.
Марія малювала для свого задоволення, а тоді почула по радіо, що я колекціоную роботи непрофесійних художників, і записала мій телефон, який я сказав в ефірі. Подзвонила: “Я малюю так, як вам подобається. Приїдьте, подарую свої картини”. В неї зібралося вже чимало робіт, я вибрав найцікавіші з моєї точки зору.
Через років шість зателефонувала знову: “Я вам багато нових картин намалювала, приїжджайте, забирайте”. Музей платив їй, допомагали з харчами. В період, коли вона малювала хати, Тетяна Пошивайло з нашого музею запитала її: чому ви не малюєте фігур? Тоді Нелеп почала малювати людей, і підписувала – “Надя і Вася”, “Ваня з мамою”, це були біографічні персонажі. Якщо підписано "Галя іде на город", це означає не просто якась, а конкретна Галя. Або ось ця робота “Химочка” – композиційно прекрасна, цкава гра форми. Дуже красива річ!
А ось ціла історія в підписах: "Мамочко, не кидай мене, я ж рідна дитина.
Донечко, тебе люди заберуть, а мене Дніпро…" Тобто, мати з горя пішла топитися, а дитину залишила на дорозі, щоб люди знайшли і забрали. 1947 рік. Це дивна річ: коли наївним мистцем керує сюжет, тоді він переростає в таку форму, де ми не стільки переживаємо сюжет, скільки любуємося формою.
Наїв відрізняється від професійного малярства щирістю, наївне мистецтво не орієнтується на комерцію чи глядача. Художники малюють те, що хочеться малювати, у нашому випадку Нелеп розповідає про своє життя. Малюнок у неї замість слова. Чи вміє чи не вміє – органічність поєднання руки і серця роблять її картини цікавими! У наївному мистецтві головне те, ЩО людина хоче сказате, а не те, ЯК.
Важко пояснити, чому мені так подобаються її твори. Подобаються. Трохи нагадують картини Никифора Дровняка з Криниці. Є в неї картини, які я можу назвати шедеврами. В них – суцільна любов, цим вони і особливі. Напевне працюють щирість і чесність. Ви одразу бачите по роботах: у художниці є талант і серце.
І формальні пошуки! Я вважаю, що художники, які не вміли малювати, зробили більше відкриттів в формотворчості, ніж професіонали. Можливо професіоналам заважають рамки – це можна, а так ні, це не дозволено, а це некрасиво. А той, хто робив і не знав, що так не можна, відкривав нові співвідношення форм, нове бачення. На мою думку, кубізм існував у народному мистецтві завжди - не тільки в малярстві, а й у тканинах, в архітектурі, - задовго до того, як професійні мистці взяли кубізм на озброєння.
У творчості Нелеп є просто сюрреалістичні роботи – напевне, Сальвадор Далі був би в захваті.
Для мене неприйнятно переказувати мистецтво вербальним способом. Є слово, а є форма, колір, навіщо переповідати? В кожній роботі, яка тобі подобається, має бути загадка, незбагненність. Бо скільки б вам не розповідали, яка це чудова картина, які почуття вкладав автор, яке тут відношення кольорів, ви не відчуєте “солодкого меду” споглядання. Робота “говорить” до вас тільки тоді, коли вона промовляє формою. І якраз наїв найкраще це ілюструє. Бо там нема посередника, не потрібні пояснення - дивись і співпереживай.
До речі, наївне малярство почали сприймати всерйоз тоді, коли гучно заявив про себе авангард, коли форма вийшла наперед. Відтак фахівці оцінили наїв, бо побачили в ньому форму, а не просто сюжет. Тому наїв мав значний вплив на авангард.
Інтерв'ю записала Дженіфер Кан (Київ, лютий 2014)
Картини Марії Нелеп http://ukrainian-naive.com/artist/maria_nelep
